А вже років двісті, як українські митці мають за звичай приїхати у гуцульське село Криворівню, як у виїздну лабораторію по дослідженню самобутності звичаїв, традицій, психології карпатського люду.
Згадуючи окремих персоналій, варто обмежитися "хедлайнерами" - музеї Франка', Грушевського' пам'яті створені у Криворівні.
Для тих, хто приїхає в Карпати для косметичного огляду - вистарчить двох замешканців сучасної гривні; ну бо надто ретельно пояснювати, хто є Гнат Хоткевич чи Параска Плитка-Горицвіт. Бо кому забагнеться залізти глибше - знакових імен стільки, що й на княжу гривню вистарчить.

Криворівня - портал для проникнення карпатського до української культури.

Натягнутим було б називати "карпатське" - "життєдайним". Бо це - швидше наслідок. Жити в горах важче, стихія нипає ближче - мимоволі починаєш зібрано ставитися до часу, життя.

Певний час живучи тут серед людей, перестаєш розуміти "долішній темп" життя, його розміреність з "для чого робити щось завтра, якщо про це можна просто поговорити".

Життя в Карпатах - у "київському темпі",але поміж незворушніх верхів, які не наступають на ногу у метро, не лементують біля вокзалу "мужчіна квартіра потанцуем".

Твій чин - завбачення того, що має статися в майбутньому - наперед робиться сіно, дрива, бринзя; людина моделює майбутнє.
Тому ми ставимося до гуцульських мудреців як до здатних віщувати пророцтва, а від самих гуцулів чекаємо чогось більшого, піддаючись магнетизму руху, що здається вічним.

Джерело карпатського живлення з Криворівні ніколи не було безперебійним, довшими роками акумулюючись для імпульсів.
Так, нижчезгадуваному Грушевському сучасник-пес Франка не давав життя і у Львові, і у Криворівні; довкола стержневих крутилося життя з тих, кого ми затялися називати поіменно.

Наступний виток дзиґи закрутився довкола Параджанова (у сусідній Верховині є музей "Тіней забутих предків").

Важливим є те, що криворівняни завжди сприяли прийшлим людям у їхніх пошуках карпатської музи, займаючи місце провідників і охоронителів від достеменної гуцульської культури. Все, нижче написане, в офіційному релізі Фестивалю викладене шифром "споживай відповідально!".

Для емоційно уразливих за трагедію може видатися те, що вроджений горянин по "гуцульськості" ніколи не поставить повз себе того, хто "погуцуливси".
Це ще й за ґандж подається, бо "не той хто вроджений,а погуцулений".

Справді - ми хочемо переймати емоцію, експресію, але не досвід. Перекантувавшись певний час в умовах, наближчених до бойових - повертаємося до свого світу шпаківень t 18+. Різниця між "автентичністю" та "етнікою" - в адаптованості для стороннього розуму.
Разом з тим, саме етніка виконує роль захисної плівки проти втручання у внутрішнє життя горян - цей рівень видається дном; краплини, що спромоглися проникнути крізь "етнічну" мембрану у справжній вглиб, збавляються бажання тягнути за собою любителів "колиби, бринзи та дерев'яної вагонки".

Криворівня - погранична територія між справжнім гуцульським та чинником зовнішнім. Тільки від вас залежить, на яку глибину буде занурення, щоб не нахапатися гуцульської кесонної хвороби. Бо можете і не виринути. Не схочеться.

Ініціатива "Черемош фесту" у Криворівні вперлася - однією ногою в постолі з довгим каблуком, іншою - у вібрамі - у позиції адаптера чинних гуцульських традицій в етнічні - у формі, в якій їх хоче бачити світ назовні.

Одне з двох - або стержнем станемо ми, або ж спричинимо до його з'яви.